Попередній монастир капуцинів на Личакові, що його було засновано на початку 18 ст. на місці лінії Беренса, наприкінці в ході йосифінської реформи було скасовано і отці капуцини залишили Львів.
І лише через сторіччя з’явились перші плани відновити у Львові присутність цього католицького ордену.
Ініціатором запрошення капуцинів був отець Едуард Подольский, настоятель костелу св. Мартина.
Ідею повернення капуцинів підтримав львівський суфраган Юзеф Вебер і настоятелька жіночого монастиря францисканок Марія Моравська. Розглядалися пропозиції передати орденові костел святого Войцеха (про який ще йтиметься і в наступних статтях), а також будівництва монастиря на вулиці Зеленій. Зрештою львівський архиєпископ Йосип Більчевський подарував монахам землю в Замарстинові, сусідньому зі Львовом селі (приєднаний, як район до Львова лише у 1930-х роках).
То ж спорудження монастиря почалося ще 1904 року. За проектом архітектора Зигмунта Крикевича збудовано однонавову дерев’яну каплицю Франциска Ассізького. Неподалік розмістився скромний глинобитний монастирський будинок, збудований 1905 року.
А вже з 1909 року велися розмови про проекти перебудови монастиря, яка втім розпочалася лише у 1920-х роках, вже за другої Речі Посполитої. Причиною такої затримки була, звісно, І світова війна. Але окрім того із розбудовою монастиря зволікали через ймовірну дорожнечу будівництва великого мурованого храму (ділянка була багнистою) та й фінансові складнощі отців капуцинів.
Лише 1921 року з’являється перший проект нового костелу монастиря капуцинів, що належив авторству талановитого львівського архітектора Яна Кароля Сас-Зубжицького (Jan Karol Sas-Zubrzycki).
Ян Сас-Зубжицький, народжений в Товстому (Тернопілля) у 1860 р. Випускник Львівської Політехніки. Інженер будівництва та архітектор , головний редактор журналу «Architekt», керівник кафедри архітектури і естетики Львівської Політехніки, автор багатьох праць по історії та теорії архітектури, серед яких, наприклад, «Філософія архітектури, її теорія і естетика» (1894), «Розвиток готики в Польщі з конструктивного і естетичного погляду» (1895), «Жовква — опис пам’яток» (1901), «Коротка історія мистецтва» (1914—1916), «Пам’ятки міста Львова» (1928).
Зпроектував 45 нових храмів, та виконував проекти перебудови ще 15 храмів. Серед найвідомішого його творіння на теренах України – костел Св. Станіслава у Чорткові (1910) та церква Архистратига Михаїла у рідному Товстому (1912).
Окрім того Ян Зубжицький зпроектував багато костелів на теренах Польщі, 4 ратуші (в містах Йорданув, Мисленіце, Затор, Неполоміце), житлові та громадські споруди. Архітектор сповідував і активно пропагував власну концепцію так званого “зигмунтовського стилю”, якому поєднані мотиви польського ренесансу часів короля Зигмунта Августа з елементами маньєризму, бароко та готики.
В 1930-х роках такий стиль здебільшого сприймався вже як архіїчний, що породило широкопоширену версію про розробку проекту храму ще на самому початку 20 ст.
Проте одночасно збудований з костелом будинок келій монастиря вже виконаний у цілком відповідному тому часу стилі функціоналізму.
Храм збудований із цегли та каменю, тинькований лише із середини. У плані тринавний із видовженим презбітерієм. Центральна нава значно вища від бічних, перекрита двома квадратними в плані пряслами склепінь і одним коротким пряслом, під яким влаштовано хори. Кожна з двох бічних нав перекрита п’ятьма пряслами. Презбітерій нижчий за головну наву і дещо вужчий, прямокутний у плані. До костелу з північної сторони було добудовано каплицю св. Антонія, покриту банею з ліхтарем. Тепер тут розміщена захристія храму священомученика Йосафата.
До північно-західного наріжника фасаду примикає восьмигранна невисока вежа із гвинтовими сходами, що вели на хори. Головний фасад прикрашали монументальні фігури святих та пілястри.
Простір храму на нави ділять два ряди колон та філярів. Філярам відповдає поділ на прясла головної нави. Бічні нави мають у два рази коротші прясла, котрим відповідають почергово піястри і філяри. До наших днів, на жаль, не дійшла частина фресок храму, знищена в радянські часи.
Цікаво, що в костелі колись були три дзвони, названі Александер, Чеслав і Юзеф, відлиті львівською фірмою Рудольфа Матейселя. 2008 року з нагоди проведення Місії у церкві Йосафата було посвячено три нові дзвони – Андрій, Гавриїл і Йосафат.
У 1932-1933 роках поруч з костелом добудовано парохіяльний дім. Парох створив позичкову касу, відкрив парохіяльну бібліотеку та організував парохіяльний аматорський театр.
В цілому комплекс монастиря капуцинів складався з костелу, монастиря і парафіяльного будинку. Будівля монастиря в плані близька до літери П примикає до храму із півдня.
За радянських часів у бідівлі храму містилося фільмосховище обласного управління кінофікації, в парафіяльному домі – гуртожиток учнів школи садівників, будівля келій – пристосована під житлові приміщення. Головний вхід до монастиря був перетворений на вікно. Колишній дім парохії добре зберігся, але так і не був потинькований. Останніми роками тут знаходився філіал Центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки, а з 2011 року розпочато його перебудову.
З 1990 року храм та монастирські будівлі передано Українській греко-католицькій церкві і освячено в ім’я святого Йосафата. Ними опікується орден оо.Редемптористів. Редемптористи — Чин Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), заснований 1732 року Альфонсом Ліґуорі у Неаполі для проповідницьких місій і духовного служіння серед найбільш упущених, поширений з кінця 18 століття поза Італією в різних країнах Європи. Українська гілка редемптористів постала стараннями митрополита Андрея Шептицького, який 1913 року прийняв членів ордену з Бельгії, які прийняли греко-католицький обряд, в Уневі, а потім у Збоїськах біля Львова. У храмі покояться мощі Блаженного Миколая Чарнецького – єпископа та проповідника, члена ордена Редемптористів.
вид з вул. Лінкольна
Знаходиться храм за адресою вул.Замарстинівська, 134 – у північній частині Львова між вулицями Лінкольна та власне Замарстинівською.
вид з рогу вул.Замарстинівської та Лінкольна
І лише через сторіччя з’явились перші плани відновити у Львові присутність цього католицького ордену.
 |
 |
| вид з вул.Замарстинівської |
Ідею повернення капуцинів підтримав львівський суфраган Юзеф Вебер і настоятелька жіночого монастиря францисканок Марія Моравська. Розглядалися пропозиції передати орденові костел святого Войцеха (про який ще йтиметься і в наступних статтях), а також будівництва монастиря на вулиці Зеленій. Зрештою львівський архиєпископ Йосип Більчевський подарував монахам землю в Замарстинові, сусідньому зі Львовом селі (приєднаний, як район до Львова лише у 1930-х роках).
То ж спорудження монастиря почалося ще 1904 року. За проектом архітектора Зигмунта Крикевича збудовано однонавову дерев’яну каплицю Франциска Ассізького. Неподалік розмістився скромний глинобитний монастирський будинок, збудований 1905 року.
А вже з 1909 року велися розмови про проекти перебудови монастиря, яка втім розпочалася лише у 1920-х роках, вже за другої Речі Посполитої. Причиною такої затримки була, звісно, І світова війна. Але окрім того із розбудовою монастиря зволікали через ймовірну дорожнечу будівництва великого мурованого храму (ділянка була багнистою) та й фінансові складнощі отців капуцинів.
Лише 1921 року з’являється перший проект нового костелу монастиря капуцинів, що належив авторству талановитого львівського архітектора Яна Кароля Сас-Зубжицького (Jan Karol Sas-Zubrzycki).
 |  |
| Будівництво костелу кляштору капуцинів (джерело lvivcenter.org) | Ян Сас-Зубжицький (з Вікіпедії) |
Ян Сас-Зубжицький, народжений в Товстому (Тернопілля) у 1860 р. Випускник Львівської Політехніки. Інженер будівництва та архітектор , головний редактор журналу «Architekt», керівник кафедри архітектури і естетики Львівської Політехніки, автор багатьох праць по історії та теорії архітектури, серед яких, наприклад, «Філософія архітектури, її теорія і естетика» (1894), «Розвиток готики в Польщі з конструктивного і естетичного погляду» (1895), «Жовква — опис пам’яток» (1901), «Коротка історія мистецтва» (1914—1916), «Пам’ятки міста Львова» (1928).
Зпроектував 45 нових храмів, та виконував проекти перебудови ще 15 храмів. Серед найвідомішого його творіння на теренах України – костел Св. Станіслава у Чорткові (1910) та церква Архистратига Михаїла у рідному Товстому (1912).
 |
 |
| костел св. Станіслава в Чорткові | Храм св.Архістратига Михаїла в Товстому |
Окрім того Ян Зубжицький зпроектував багато костелів на теренах Польщі, 4 ратуші (в містах Йорданув, Мисленіце, Затор, Неполоміце), житлові та громадські споруди. Архітектор сповідував і активно пропагував власну концепцію так званого “зигмунтовського стилю”, якому поєднані мотиви польського ренесансу часів короля Зигмунта Августа з елементами маньєризму, бароко та готики.
В 1930-х роках такий стиль здебільшого сприймався вже як архіїчний, що породило широкопоширену версію про розробку проекту храму ще на самому початку 20 ст.
Проте одночасно збудований з костелом будинок келій монастиря вже виконаний у цілком відповідному тому часу стилі функціоналізму.
 |
|
Інтер’єр храму (автор Aeou джерело Wikimedia) |
До північно-західного наріжника фасаду примикає восьмигранна невисока вежа із гвинтовими сходами, що вели на хори. Головний фасад прикрашали монументальні фігури святих та пілястри.
Простір храму на нави ділять два ряди колон та філярів. Філярам відповдає поділ на прясла головної нави. Бічні нави мають у два рази коротші прясла, котрим відповідають почергово піястри і філяри. До наших днів, на жаль, не дійшла частина фресок храму, знищена в радянські часи.
 |
Цікаво, що в костелі колись були три дзвони, названі Александер, Чеслав і Юзеф, відлиті львівською фірмою Рудольфа Матейселя. 2008 року з нагоди проведення Місії у церкві Йосафата було посвячено три нові дзвони – Андрій, Гавриїл і Йосафат.
У 1932-1933 роках поруч з костелом добудовано парохіяльний дім. Парох створив позичкову касу, відкрив парохіяльну бібліотеку та організував парохіяльний аматорський театр.
В цілому комплекс монастиря капуцинів складався з костелу, монастиря і парафіяльного будинку. Будівля монастиря в плані близька до літери П примикає до храму із півдня.
 |
За радянських часів у бідівлі храму містилося фільмосховище обласного управління кінофікації, в парафіяльному домі – гуртожиток учнів школи садівників, будівля келій – пристосована під житлові приміщення. Головний вхід до монастиря був перетворений на вікно. Колишній дім парохії добре зберігся, але так і не був потинькований. Останніми роками тут знаходився філіал Центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки, а з 2011 року розпочато його перебудову.
 |
|
вид з рогу вул.Інструментальної та Лінкольна |
З 1990 року храм та монастирські будівлі передано Українській греко-католицькій церкві і освячено в ім’я святого Йосафата. Ними опікується орден оо.Редемптористів. Редемптористи — Чин Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), заснований 1732 року Альфонсом Ліґуорі у Неаполі для проповідницьких місій і духовного служіння серед найбільш упущених, поширений з кінця 18 століття поза Італією в різних країнах Європи. Українська гілка редемптористів постала стараннями митрополита Андрея Шептицького, який 1913 року прийняв членів ордену з Бельгії, які прийняли греко-католицький обряд, в Уневі, а потім у Збоїськах біля Львова. У храмі покояться мощі Блаженного Миколая Чарнецького – єпископа та проповідника, члена ордена Редемптористів.
вид з вул. Лінкольна
Знаходиться храм за адресою вул.Замарстинівська, 134 – у північній частині Львова між вулицями Лінкольна та власне Замарстинівською.
вид з рогу вул.Замарстинівської та Лінкольна
Source: haidamac.org.ua
No comments:
Post a Comment